ФЕОДОР,
МИТРОПОЛИТ КАМ’ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ І ГОРОДОЦЬКИЙ
Шановні учасники і гості конференції, отці, браття і сестри!
Старість, хвороба, смерть – це неминучі супутники людського життя. Молоде, здорове, квітуче життя зміниться старечою неміччю, або ще гірше, в молоді роки зігнеться під ударами страшних невиліковних хвороб. І одне, і друге, здається, заводить людину в приречену безвихідь.
В недалекому минулому турбота за приречених пацієнтів була скороченою до мінімуму: їх забезпечували знеболюючими засобами і старались підтримати штучно-неправдиву надію на вилікування, від них скривали цей вирок неминучої смерті, з ними грали в лукаві забавляння.
Але сьогодні прийшов час усвідомити, що паліативна допомога безнадійно хворим і соціальна опіка старості є не тільки проявом природного співчуття до болі, страждань і нещастя. Це – повноцінна якість життя, створена шляхом розрішення соціальних, фізичних, психічних і в найбільшій мірі духовних проблем, тому що останні дні, а деколи й години земного життя стають визначальними чинниками вічної долі людини.
Соціально-медична сторона цієї якості життя досягається шляхом забезпечення висококваліфікованого догляду та зведенням до мінімуму страждань пацієнта. Засобами духовної опіки людині даються духовні сили, здатні підтримати повноцінне функціонування особистості на будь-якій стадії паліативно-геронтологічного стану людини. Та найдраматичнішим як для паліативної медицини, так і для соціальної опіки старості, що їх в значній мірі об’єднує, є присутність фактора смерті. Стане смерть дамокловим мечем, готовим в будь-яку мить розрубати безвихідно-затягнутий вузол пустого безбожного доживання, чи порогом переходу духовно багатого життя у блаженну вічність – відповідь на ці питання й повинні дати останні дні чи роки життя. Тобто, забезпечення якості останнього періоду життя пацієнта є не тільки проявом співчуття та милосердя, воно виконує незрівняно значимішу роль: воно покликано допомогти пацієнту визріти для своєї вічності.
Тому, шановні працівники соціальної сфери, віддаючи Вам щиросердечну данину вдячності за професійну турботу про старість і страждання, хочу побажати: не обмежуйтесь у своїй діяльності тільки виконанням службової інструкції. Знайдіть у собі силу доторкнутись до душі ввірених Вашій опіці страждальців, щоб ця душа, навіть на фоні життєво втрачених позицій, наповнилась духовним змістом та приготувала себе до своєї вічності.
Служіння Православної Церкви в області паліативно-геронтологічного спектру ні в якому разі не зводиться до дублювання функцій служби соціального захисту, воно реалізовується у традиційних, з перших віків християнства притаманних Церкві, у двох концептуальних напрямках:
Духовно-пастирська допомога людям похилого віку та невиліковно хворим.
Соціально-побутова допомога цим пацієнтам у формі доповнення до професійної діяльності служби соціального захисту на основі любові та милосердя.
Базовий принцип цього служіння – партнерська інтеграція ресурсів Церкви та держави. Його ідеальною формою є створення церковних закладів соціальної опіки по зразку того, що заснувала св. княгиня Анастасія Романова на початку 19-го століття у Свято-Покровському монастирі м. Києва чи в сьогоденні єпископ Лонгін (Жар) у Бончанах. Інша різновидність – надання духовно-патронажної опіки у державних закладах.
Це дороговартісні проекти, які не під силу приходським структурам Церкви. Але кожен, навіть найменший прихід може організувати духовно-патронажну службу, яка опікуватиметься невиліковно хворими і старенькими у формі добровільної співучасті прихожан. Кожному приходу під силу організувати адресну фінансово-благодійну допомогу вдовам, важко хворим, самотнім людям похилого віку. Немічні і старенькі чекають від нас не тільки молитовної, але й практичної допомоги.
Соціальні проблеми як для Церкви, так і для держави це не абстрактні питання, розрішення яких можна відкласти до кращих часів. Це – насущно-паралельні реалії нашої сучасності: поряд з нами велика кількість людей похилого віку завершує життя у немочі та тужливій самотності; супутниками нашої молодості і здоров’я є катастрофічні страждання великої кількості невиліковно хворих.
І якщо світ все більше погружається в пітьму рівнодушності та егоїзму, то ми покликані явити світло Христової віри подвигом свого благочестивого життя і жертвенного служіння ближньому. Скільки б ми не говорили про найкращі моделі структурно-концептуального рішення паліативно-геронтологічної опіки, все це залишиться пустими словами до тих пір, поки кожен із нас у своїй особистості не реалізує проголошений ап. Павлом верховний принцип соціального служіння християнина: «Тяготы друг друга носите, и тако исполните закон Христов» (Гал.6.2).
Благословення Господнє нехай дарує нам сили започаткувати дієве служіння ближньому собою і всіх нас нехай укріпляє у цьому святому служінні.
